Верховний Суд остаточно вирішив спір щодо права власності на торговельні марки та промислові зразки колишнього подружжя, який тривав з 2019 року. Суд окреслив особливості правового режиму майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені у шлюбі, та наслідки їх відчуження без дозволу одного з подружжя.
Обставини справи
У травні 2019 року чоловік звернувся до суду з позовом до колишньої дружини, доньки та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (процесуальний правонаступник – Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій), в якому просив:
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що він разом із колишньою дружиною є співвласниками підприємства, що займається виробництвом і продажем смаженого насіння. З метою просування спільного бізнесу за весь період спільного подружнього життя були створені об’єкти права інтелектуальної власності (ТМ і промислові зразки) та їх реєстрація проведена на дружину. Згодом позивач дізнався, що відповідні об’єкти права інтелектуальної власності перереєстровано на їх дочку без його дозволу.
Посилаючись на те, що відчуження майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без згоди позивача, він просив задовольнити заявлені позовні вимоги.
Рішення судів
Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2022 року позов задоволено частково. Визнано недійсними договори відчуження торговельних марок та промислових зразків, які зареєстровані в державних реєстрах. Інші позовні вимоги залишено без задоволення.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо скасування державної реєстрації права власника на торговельні марки та промислові зразки скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким скасовано в державних реєстрах відповідні записи стосовно реєстрації за новим власником прав. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року скасовано рішення апеляційного суду, а справу передано на новий розгляд. При цьому Верховний Суд зазначив, що суди не перевірили, чи була добросовісною набувач майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та на промислові зразки (йдеться про дочку), не дослідили всі наявні в справі докази, тому висновок про часткове задоволення позову є передчасним.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2024 року, за результатами нового розгляду, рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні вимог щодо скасування державної реєстрації права власника на торговельні марки та промислові зразки скасовано, а в цій частині ухвалено нове рішення, яким в державних реєстрах скасовано записи стосовно реєстрації прав за новим власником. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Верховний Суд (постанова від 5 березня 2026 року) залишив без змін рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2022 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2024 року.
Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд виснував, що норми статті 368 Цивільного кодексу України, статей 60 та 70 Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт у судовому порядку. Водночас тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Конструкцію спільності прав законодавець передбачив і в інтелектуальній власності. Відповідно майнові права на торговельну марку, промисловий зразок можуть бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Подібний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 22 червня 2017 року в справі №201/14163/13-ц.
Частиною 1, 2 статті 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
У цій справі відчуження майнових прав на спірні об’єкти права інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без отримання письмової згоди позивача. При цьому, на виконання вказівок Верховного Суду суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторін щодо добросовісності нового власника та дійшов до висновку, що вона не може вважатися добросовісним набувачем за оспорюваними договорами.
Апеляційний суд установив, що набувач є дочкою колишнього подружжя. Також їй було достовірно відомо про наявність спорів між батьками щодо поділу спільного майна подружжя, у тому числі щодо об’єктів інтелектуальної власності. Тому вона не могла не знати, що майнові права є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і її мати не отримала згоди на їх відчуження від батька. З огляду на викладене, оскільки оспорювані договори були укладені з порушенням вимог закону, обґрунтованим є висновок судів про визнання їх недійсними.
Окрім цього, враховуючи те, що згідно з чинним законодавством обов’язковій державній реєстрації підлягає не договір, а факт передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку (промисловий зразок), суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що саме лише визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача в повному обсязі, у зв’язку з чим правильно задовольнив позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності за новим власником на спірні об’єкти права інтелектуальної власності.
Із постановою Верховного Суду від 5 березня 2026 року можна ознайомитись за посиланням.
Читайте також:
Не кількість, а якість: Верховний Суд про стандарти оцінки висновків експертів
Умови виникнення права попереднього користувача на ТМ: правовий висновок Верховного Суду
Коментарів немає