Короткий екскурс по юридичних закутках стріт-арту в ракурсі інтелектуальної власності. Не обійшлось і без Бенксі.
Повномасштабна війна викликала в українських (і не тільки) митців справжню творчу бурю. Від стінопису на Оболоні, де рука воїна зшиває український прапор, до картин Бенксі у Бородянці та Ірпені й дівчинки, яка синьожовтим прапором накриває героїв мультиків у Празі.
У кожного з цих малюнків є автор, хай інколи й анонімний. Але виникають доречні питання:
Якщо брати приклад легендарного Бенксі, то його правова історія така: коли він усвідомив, що його мистецтво (а він творив не для грошей) стало заробітком третіх осіб без його згоди, він заснував компанію Pest Control. Вона єдина представляє інтереси художника і може ліцензувати використання його творів. Хоча дуже часто Бенксі дає дозвіл на використання своїх картин для благодійності.
Однак, якщо в найвідомішого вуличного художника світу були проблеми захистом його творчості, то що тоді з менш відомими митцями стріт-арту?
Мусимо визнати, що в усьому світі графіті та стріт-арт в цілому досі є загадкою як для законодавця, так і для судді. Передусім через те, що сам процес творення такого мистецтва, тобто малювання на стінах, вже є порушенням закону, який би шедевр там не був зображений.
Наступна складність – анонімність художника. І не забуваймо про визначення художньої цінності – оскільки за доктриною авторського права, твір має бути оригінальним і втіленим в об’єктивній формі. Питання оригінальності в спорах довкола стріт-арту зазвичай вирішується суддею, і здебільшого залежить від юрисдикції, в якій вирішується спір.
Вуличне мистецтво справді іноді вважають вандалізмом і банальним хуліганством, однак і тут є правове “але”. Факт порушення речового права жодним чином не перешкоджає охороні авторським правом зображення, яке є оригінальним творінням автора. А отже на використання такого малюнку потрібен дозвіл автора.
Таких випадків світова практика вже знає чимало. І, як не дивно, зазвичай такими незаконними користувачами стають великі компанії, що воліють використати графіті у власній рекламі без дозволу автора і без виплати йому авторської винагороди.
Варто пригадати хоча б історію використання графіті вуличного художника Revok у рекламі компанії H&M. Тоді H&M після позову заявляли, що роботи Revok апріорі незаконні і в митця авторських прав бути не може. І помилились. Та зрештою мусили вибачатись перед художником.
Бажання зберегти анонімність автора також не є перешкодою для того, щоб роботи вуличного художника охоронялись авторським правом. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів передбачає можливість автора творити анонімно або під псевдонімом. А її підтримують більшість світових законодавств. Зокрема, права автора на збереження анонімності чи використання псевдоніму передбачені й українським законодавством (ст. 11 Закону України Про авторське право та суміжні права).
Гарним прикладом буде нещодавнє рішення апеляційної палати Європейської агенції інтелектуальної власності, яка скасувала рішення щодо анулювання реєстрації знаків для товарів і послуг художника Бенксі. Хоча в даному випадку мова йде саме про торговельні марки, мотивація першої інстанції базувалася безпосередньо на анонімності Бенксі, як творця об’єкту авторського права, що був у складі торговельної марки.
Чи не найскладнішим є збереження безпосередньо самого твору вуличного мистецтва. Тут на художника чекають чимало викликів: від того, що замалюють недобросовісні конкуренти до свого особливого відчуття прекрасного в добросовісних комунальних служб.
Проте, що робити, якщо вуличний художник та й публіка впевнені, що на тій чи іншій стіні зображено дещо виключне, що не повинно зникнути під новим шаром фарби?
Той же Закон України “Про авторське право і суміжні права” (ст. 12, п.2) говорить:
“Власникові матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об’єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди – фотографії твору”.
Важливий нюанс: для вуличного мистецтва ця норма застосовується до об’єктів, які були створені художником з дозволу власника будівлі або іншого архітектурного об’єкту, де нанесено зображення.
Що каже світова практика? Тут варто пригадати нашумілий випадок із будівлею 5Pointz в Нью-Йорку, власник якої спочатку надав її в користування вуличним художникам, але потім без попередження знищив кілька десятків графіті. І зрештою рішенням суду був вимушений виплатити митцям компенсацію на суму близько $6.5 млн.
Проте, якщо мова йде про несанкціоноване зображення на стіні, тут речове право зазвичай превалює над авторським, і господар будівлі за практикою може знищити графіті. Хоча і над цим питанням науковці досі ламають списи, переводячи проблему у морально-етичну площину.
Безумовно, графіті цілком можна вважати прадавнім мистецтвом, яке бере свій початок з перших наскельних малюнків. Але їх правовий статус досі достеменно не визначений. Практика з вирішення спорів щодо вуличного мистецтва все ще формується. Щоправда, були заклики надати стріт-арту право особливого роду sui generis і вирішити це питання у законодавчій площині.
Однак, за наявності необхідної (і як правило мінімальної) частки оригінальності вуличне мистецтво має право на охорону авторським правом.
Отже, використання зображень на стінах, де б вони не знаходились і на яких би підставах не були створені, не позбавляє автора його майнових і немайнових авторських прав, а потенційного комерціалізатора цього твору – зобов’язання отримати відповідний дозвіл у вуличного митця.
Коментарів немає