Сьогодні Роман Пелех відроджує старовинний український напій – контабас, який має потенціал стати українським географічним зазначенням.
У межах IPeopleUA герой нашого проєкту розповів про шлях від випадкової знахідки контабасу до створення бізнесу, про дослідження історичних джерел, виклики для крафтового виробництва та просування унікального продукту. А також – про те, як реєстрація бренду та оригінального дизайну етикетки стає страховкою для бізнесу і чому відмовитися від виробництва контабасу означало б зрадити українську культурну спадщину.
Роман Пелех – ветеран ЗСУ, засновник бренду “Контапел”
– Пане Романе, історія вашої знахідки контабасу в одному із закарпатських сіл – це, певно, вже готовий сценарій для фільму. Ви придбали сільську хатину і виявили глибокий льох, в якому знайшли трохи більше 90 літрів контабасу, який був бутильований ще у 1993 році. А також знайшли зошит із старовинними рецептурами різних напоїв та страв, зокрема і контабасу. Мабуть, ви були у стані ейфорії від знахідок. А коли з’явилося розуміння, що на виготовленні контабасу можна робити бізнес?
– Насправді у той момент великої ейфорії не було. Ейфорія з’явилася тоді, коли ми дізналися, що таке контабас. Коли почали працювати з архівами й знайшли інформацію про те, що це старовинний український напій – дистилят на смородинових бруньках, який раніше був досить популярний, і про нього навіть складали народні пісні. Ось тоді це вразило.
Той самий контабас з льоху, де знайшли більше 90 літрів напою
Але інформація про контабас відкривалася нам поступово: спочатку знайшли згадку в одній з перших українських кулінарних книг Зіновії Клиновецької “Страви й напитки на Україні” 1913 року.
Коли ж я вирішив запускати це як бізнес? На початку це взагалі було не про бізнес. Я хотів, щоб в українців відродилася пам’ять. Щоб всі ми згадали про те, що мали власний алкогольний напій – так само, як шотландці мають віскі, а французи – коньяк.
Першу партію ми зробили дуже обмеженою – до 400 пляшок. Це була радше ознайомча історія. У складі було приблизно 30% старого витриманого контабасу, який ми знайшли, а решта – вже молодий, зроблений нами.
Ми продавали пляшки по 4,5 тисячі гривень – і за пів року розпродали все. Саме тоді я зрозумів, що цим варто займатися серйозно: прораховувати економічно підтверджену ціну, сформувати таку вартість, щоб люди могли собі дозволити купити контабас.
Коли я почув перші відгуки й побачив, як сприймається цей напій, для мене було приємним шоком, що люди готові платити трохи більше, щоб насолодитися і напоєм, й історією, яка за ним стоїть.
– Тобто до моменту цієї знахідки ви взагалі не чули слова “контабас”? Почали “гуглити” його чи пішли в архіви?
– Я почав “гуглити” різні варіанти слова – “контабас”, “кантабас”, “конобас”, бо в різних регіонах України назва відрізнялася. Я дійшов до останніх сторінок пошуку в Google.
І також працював із онлайн-архівами: є ресурси, де викладені оцифровані старі газети, документи. Я перечитував старі газети з надією знайти там згадку про контабас – і знайшов її в газеті “Рада” за 1913 рік.
Після першої знахідки інформації про контабас я ще приблизно рік по крупинці збирав дані. Насправді згадок небагато, але вони дуже промовисті.
Наприклад, у “Словнику української мови” Бориса Грінченка написано: “Як нап’ється кантабасу, стане нетверезим” із посиланням на Павла Чубинського. Ми почали шукати у Павла Чубинського – це було непросто, але знайшли. І там контабас згадується в контексті народних пісень. Ми зрозуміли: якщо про контабас співали люди, то, певно, він був популярним. І не десятки років, а, ймовірно, сотні років.
– Тобто зараз ви відчуваєте, що ваш бізнес – це водночас і культурна місія з відродження української спадщини?
– Саме так і є. З цього все й починалося. Я вкладав гроші зі свого попереднього бізнесу в цей проєкт як у хобі – щоб розповідати людям про українські напої, про нашу історію.
До речі, у збірнику Клиновецької є значно більше напоїв – їх там дуже багато. Просто так сталося, що мені трапився саме контабас, і я почав розвивати його.
Але якщо подивитися ширше – там сотні цікавих напоїв, про кожен із яких можна окремо розповідати: перцівка, спотикач, табаківка…
– Чи думали ви розширювати проєкт і виготовляти інші історичні напої?
– Так, звісно. Ми поступово до цього йдемо. Зараз, наприклад, у нас разом із Євгеном Клопотенком є проєкт “Копчена груша”. Ми вже підписали договір і плануємо запуск. Це також старовинний український напій, але вже розробка пана Клопотенка: він займався його дослідженням, популяризацією і розробив рецепт напою. На базі нашого підприємства будемо виробляти цей напій. Це лікер (приблизно 30%) – м’який, солодкий, приємний на смак.
Загалом у нас є ще кілька напоїв у планах. Але запуск кожного – це складний процес: багато документації, виробничих нюансів, плюс маркетинг і комунікація зі споживачами. Важко запускати. Тому ми рухаємося поступово, крок за кроком, але обов’язково плануємо запускати у виробництво й інші українські старовинні напої.
– Наскільки складно вести бізнес із таким “історичним смаком”? Які особливості ви б виокремили?
– Ми обмежуємо свою аудиторію – і це наш вибір. Фактично в нас є три основні напрями продажів контабасу. Перший – подарунковий: люди купують продукт як подарунок. Навіть був випадок, коли людина не могла дозволити собі контабас для себе, але купувала його, щоб подарувати.
Другий – це поціновувачі цікавих напоїв: ті, хто пробує різні смаки, колекціонує напої.
І третій – це національно свідомі українці, люди, які цікавляться українською історією, традиціями, які підтримують українську продукцію. Наша сім’я, наприклад, намагається купувати все українське – й одяг, й інші речі.
Ми вже запустили новий напій – “Конта”. Це дистилят, у який додаються бруньки, вже використані у виробництві контабасу. Тобто це інший продукт, не контабас.
Він виходить дешевшим у виробництві, тому і ціна на нього більш доступна – щоб зацікавити споживача і дати можливість спробувати. І це працює як перший крок: людина пробує “Конту”, їй подобається, і далі з’являється інтерес до “Контабасу”.
– А як зараз із балансом попиту і пропозиції?
– Раніше попит значно перевищував пропозицію. Наприклад, у 2021 році ми виробляли 100–200 пляшок на місяць і для нас це було багато. Зараз ми масштабувалися: закупили обладнання, відпрацювали технологію, і на сьогодні такі обсяги – це буквально кілька днів роботи.
Наразі ми можемо виробляти приблизно 10–15 тисяч пляшок на місяць, а ліцензія дозволяє до 30 тисяч. Тобто ми вже близькі до свого виробничого максимуму і можемо забезпечувати стабільну пропозицію.
– У вас уже фактично ідеальний рецепт контабасу? Чи ви змінювали той рецепт, який знайшли в зошиті?
– Рецепт ми, звісно, “допилювали”. Тому що технологічно у великих об’ємах робити якісний продукт – щоб він не давав осаду, не мутнів – це вже питання технології. Ми відточували технологію з 2019 по 2021 роки, і навіть у 2022-му ще дещо додавали.
Наприклад, такі речі як замерзання бруньок смородини, фільтрація – цього колись давно не робили при виготовленні контабасу. Фільтрація, звичайно, була, але як було написано у рецепті: через тканину два рази пропустити – і все.
А в нас уже стоять спеціальні фільтри, причому різні їхні види. У нас є спеціально підготовлений дистилят. Я вважаю, що зараз у нас на 99,99% ідеальна технологія виробництва контабасу.
– Що особисто для вас було складнішим: створити сам продукт, відновити технологію й рецептуру чи пояснити споживачам його цінність?
– І те, й інше було складним. Ми стартували з нуля. Вирішили: давайте робити – давайте. Почалося із базових речей: де брати смородинові бруньки? Почали шукати – загуглили, а їх просто ніде купити. В Україні немає ринку, де можна купити бруньки.
Почали шукати за кордоном. Знайшли якісь гімалайські бруньки чорної смородини. Потім знайшли екстракт бруньок чорної смородини у Франції. Замовили, привезли, спробували у домашніх умовах розчинити в дистиляті чи спирті – не розчинилося. І ти не розумієш, у чому сенс цього екстракту.
І це тільки питання бруньок. Ми навіть до самого виробництва ще не дійшли. Те, що самі назбирали – вистачало буквально на 3–5 пляшок. І це була дуже важка фізична праця: збирати бруньки складно, робити це треба швидко, в один день. У нас не було жодного персоналу, самі збирали. На виготовленню літру контабасу потрібно пів літра смородинових бруньок.
Так виглядають бруньки чорної смородини
– Певно, це ж мають бути плантації смородини, щоб назбирати таку кількість.
– Десь так (усміхається). У підсумку ми знайшли дві плантації на Закарпатті – вони були, умовно, нічийні, за ними ніхто не доглядав. І там змогли назбирати якусь кількість бруньок. Але це важка праця.
І це тільки смородина, тільки бруньки. А далі – ще складніше: як настоювати? З бруньками чи без? Із доступом повітря чи без? Із доступом світла чи без? При якій температурі – холодній чи теплій? Взимку настоювати чи влітку?
Це все – технологія, і вона все змінює. І найскладніше, що, зробивши по одній з технологій, результат – правильно ти зробив чи ні – побачиш тільки через пів року або рік. Тобто задача була зробити багато різних варіантів, записати, що і як робили, і через рік подивитися, що вийшло. Потім знову повторювати.
А потім – питання коркування… Тобто дуже багато нюансів щодо виробництва.
Так само і з донесенням: людям складно зрозуміти, чому треба платити такі гроші. Тому ми пішли таким шляхом: частину того контабасу, який знайшли, продали за великі гроші, щоб люди зрозуміли цінність. А потім уже свіжий контабас продавали за менші гроші. Так і будували маркетинг. Але це було дуже важко. Та й досі це непросто.
Бо, знаєте, можливо, не всім французам подобається коньяк. Є ті, хто скаже: “Мені не подобається”. Але жоден француз не буде писати виробнику, що це “поганий продукт”.
А в нас виходить так: якщо людині не подобається, вона починає писати негатив про український національний напій. Але ж це людина не мені, собі, як українцю, дає ляпаса. Є люди, які кажуть: “За що я маю стільки грошей платити?”.
Тому так, це і досі складно.
– У такі моменти не виникало думки все це зупинити?
– Ні. Бо я роблю контабас не для таких людей, а для тих, хто це цінує. У нас дуже багато поціновувачів. Буває, що зі мною фотографуються на вулиці – це приємно. Але для мене це не щось нове: я раніше працював діджеєм, був більш-менш відомим, теж фотографувалися після виступів. Тому я спокійно до цього ставлюся.
Але це теж показник. Хто я такий? Я просто дистиляр, який робить контабас за старовинним рецептом. І якщо люди мають за честь зі мною сфотографуватися – значить, це для них щось важить. Мені теж це приємно, бо це означає, що я недарма роблю свою справу. І в нас є частина людей, яка цінує та оцінює цю працю грошима.
А ті, хто пише негатив, може, це люди, які його не куштували, або не розуміють, про що говорять, або їм просто байдуже до української історії.
– Скажіть, уже на цьому етапі, що більше “продає” контабас – історія чи смак?
– Думаю, що на цьому етапі вже смак. У нас навіть був такий момент – це не зовсім дослідження, але спостереження. У 2023 році, коли контабас тільки почав продаватися, про нього почали писати в соцмережах, з’явилися перші публікації, зокрема й інтерв’ю в медіа. І ми помітили, що найкраще він продається в суботу та неділю.
Ми зрозуміли, як це працює: люди приходять одне до одного в гості, ставлять контабас на стіл, розповідають про нього. Хтось зацікавлюється, а хтось – ні. Але той, кого зачепило, купує.
Тому зараз історія, звісно, важлива – вона привертає увагу. Але щоб людина придбала, вона має скуштувати. І якщо смак заходить – тоді вже відбувається покупка.
До речі, ми зараз працюємо над тим, щоб зафіксувати назву “контабас” виключно за напоями, які виробляються в Україні з бруньок української смородини – як коньяк у регіоні Коньяк у Франції чи шампанське в провінції Шампань.
– Це дуже важливий крок. Географічні зазначення реєструє УКРНОІВІ – заявки подаються саме сюди.
– Значить, я проходитиму і через IP офіс. Бо ми вже починали цей процес зі співпраці з тодішнім Міністерством агрополітики. У нас ціла папка матеріалів: історичні дані, коментарі людей із соцмереж, інші документи. Багато-багато всього.
І за цими матеріалами стоять реальні людські історії. Мені, наприклад, дуже подобається допис у мережі X (колишній Twitter), де один питає іншого: “Як ти вирішив купити такий дорогий напій?” А той відповідає: “Мені все життя бабуся казала: ми багаті не були – контабасу не пили. Я не знав, що це таке, а тепер побачив і зрозумів”.
Таких історій дуже багато: дід, баба, прадід, прабаба розповідали, що був такий напій. І це дуже круто.
Скрін з мережі X
І головне – аналогів немає. Наприклад, напій “старка” (горілка, яка витримується в дубовій бочці) є і в Україні, і в Литві, і в Польщі, і в деяких інших країнах. А контабас – це суто український напій. Ніде більше його немає.
– Чи стикалися ви з підробками вашої продукції?
– Прямо підробками – не сказав би. А як можна нашу продукцію підробити? Хтось може знайти в інтернеті рецепт, наприклад, тієї ж самої Зіновії Клиновецької і зробити за цим рецептом свій продукт.
– Маю на увазі, чи використовували схожу на вашу етикетку, торговельну марку.
– Є випадок, коли зробили щось дуже схоже: схожу пляшку, кольори, етикетку. Але то все складно довести.
– І вони теж називають це “контабас”?
– Так. Але слово “контабас” я не можу зареєструвати за собою. Це як “пиво” чи “горілка” – це назва напою. Я зареєстрував усе, що можна. Але саме слово – ні, і це було б неправильно. Бо це український національний напій.
– У вас зареєстровані і торговельні марки, і промисловий зразок (етикетка алкогольного напою), і навіть авторське право на рецептуру. Чому вирішили все це реєструвати?
– З етикеткою і логотипом усе очевидно – щоб не вкрали. Графічне написання “контабасу” – це унікальна річ, і її треба захищати. У нас дизайнери серйозно працювали: два місяці вивчали історичні шрифти. Це була велика робота.
Загалом я розумів, що потрібно реєструвати. Бо завтра прийде хтось і просто скопіює. Якщо нічого не зареєстровано – ти нічого не доведеш. Тому ми максимально все захистили, що могли.
– Тобто можна сказати, що реєстрація об’єктів інтелектуальної власності захищає ваш бізнес?
– Звичайно, це страховка. Це страховка для того, щоб коли ти розвинеш бізнес до певного рівня, то поруч із тобою не з’явився умовний “Abibas” замість “Adidas”. Тобто “контабас” хтось може написати, але таким шрифтом, як у мене, вже не зможе, бо він зареєстрований.
А зробити інший шрифт – це вже треба постаратися, знайти спеціаліста з каліграфії, який у цьому розбирається. Мені в цьому плані пощастило: я знайшов людину, яка спочатку не розбиралася, але розібралася в процесі і зробила якісно.
Тобто це дуже важливо. Зареєструвавши свій бренд, унікальний дизайн етикетки, ви фактично розставите “міни” для тих, хто захоче вас скопіювати.
Я нічого не маю проти, якщо хтось створить свою торговельну марку, пройде весь цей шлях, оформить документи, зробить свій логотип і буде виробляти контабас. Я проти того, щоб просто скопіювати, налити незрозуміло що і продавати під виглядом дорогого продукту.
Тому варто все реєструвати – і чим раніше, тим краще.
– Пане Романе, ви продовжили розвивати бізнес після служби в армії. Що вас спонукає після всіх цих подій рухати ваш бізнес далі?
– Саме ці події і спонукають. Після того, що переживаєш на війні, ти багато разів думаєш про себе: для чого Боженька залишив мене живим, і для чого я на цьому світі лишився? Значить, щось мені ще треба зробити. І розумієш: от ти ж недоробив тоді контабас, то треба його доробити (усміхається).
– А як війна вплинула на бізнес?
– Я б навіть сказав, що частково позитивно. Багато людей почали навертатися до української історії. Раніше не було великих продажів, та ми й не були настільки відомі. Але після 2022 року люди почали повертатися до мови, до традицій, до усвідомлення себе як нації. І коли люди починають цікавитися, алгоритми у сомережах їм підкидають відповідний контент – і ми потрапили в цей потік.
Найбільше це відчувалося у 2022–2023 роках, коли людям було цікаво все: і про українців, і про їхні традиції, і про напої, і про кухню, і про одяг. Нам дуже допомогло, що ми потрапили в цей мейнстрим.
Але є і зворотний бік – у людей під час війни менше грошей, і це теж впливає на бізнес. Тобто є і плюси, і мінуси.
– Але ви не ж не залишите цю справу, правда?
– Ні, вже немає куди залишати (усміхається). Ще у 2018 році, коли ми знайшли контабас і рецепти, а потім коли у 2019-му покопалися в архівах, я зрозумів: облишити цю справу – це буде як зрада.
Думки були такі: фактично я один це знайшов і один знаю про цей старовинний український напій. Якщо я все залишу і не розповім про контабас як мінімум українцям, а як максимум – усьому світу, то це буде зрада. Бо це наче ти отак взяв і потоптався по українській історії, традиціях. Тому вирішили працювати далі, робити напій. І родина мене дуже підтримала.
– Чому контабас є цінним для українців напоєм – зрозуміло. А для міжнародного ринку? Ви ж виходите на міжнародний ринок?
– Так. От якраз зараз пише мені дистриб’ютор (усміхається). Пізніше йому відповім.
Якщо говорити про міжнародний ринок, то там є цікава особливість. Наприклад, у США до 2000 року була фактично заборонена чорна смородина. І більшість американців просто не знає цього смаку.
Коли українець п’є контабас, він розуміє, що це смак чорної смородини. А американець – ні. Для нього це смачний крутий напій, який ні на що не схожий. Якщо ром, віскі для американця – щось плюс-мінус схоже, то контабас – щось узагалі інопланетне.
І їм це подобається. Вони називають це “алкогольний спеціалітет” – спеціальний напій, недешевий, але він особливий, цікавий, вартий того, щоб спробувати.
Найчастіший відгук у Європі, США: “Я ніколи не пив нічого подібного”. І це може бути як “вау”, так і “це дивно”, але в будь-якому випадку – це унікальний досвід. У світі є ніша смаків, які ні на що не схожі, і ми туди потрапляємо.
Коли ми були на виставці в США, нам розповідали історію про текілу: коли виробник текіли прийшов на американський ринок, американці теж не знали, що це таке. Але виробник запевнив, що цей напій ні на що не схожий. Американці спробували і зрозуміли, що це, дійсно, щось абсолютно нове. І зараз текіла – один із лідерів продажів у США.
Американці люблять унікальні речі, а особливо – смачні. А ще там є люди, які підтримують Україну. Тому достукатися можна. Ми вже почали цей шлях. Він не буде швидким і легким, вимагатиме багато часу та ресурсів, але перші кроки вже зроблені.
Роман Пелех і його “Контабас”
– Ви більше орієнтуєтеся на США чи Європу?
– Нам би хотілося більше заходити в США. Бо Європа, як правило, підхоплює тренди з Америки. Якщо щось стає популярним там – воно швидко стає популярним і тут.
А от Велика Британія, між іншим, є одним з найбільших споживачів чорної смородини в Європі. Британцям подобається джин, віскі на чорній смородині. Тому там у нас теж є потенціал.
Якщо ми в США станемо на ноги і покажемо, що гарно продаємося, подобаємося людям, то перейдем у Європу. Така стратегія, побачимо, чи вона спрацює (усміхається).
– То ви зайшли з козиря.
– Так (усміхається). З України відразу не в Європу, а в Америку.
– Чи залучаєте ви інвесторів?
– Ми залучаємо інвесторів, але підходимо до цього дуже кропітливо. У нас є один інвестор, який має 10% власності. Загалом ми планували продати 40%, але тих інвесторів, які до нас приходили, ми відсікали з тих чи інших причин: десь політичні моменти, десь – коли людина хоче сьогодні вкласти 100, а завтра забрати 200.
Ми шукаємо інвесторів, але таких, як ми – які вкладають у майбутнє.
І з огляду на те, що ми вже, надіюся, вийдемо на ринки США, а потім Європи, то в найближчі 4–5 років ми будемо почувати себе дуже-дуже непогано.
Тому ті гроші, які вкладаються зараз, можуть дати плюс 100 вже через 2–3 роки. Але це питання довіри, чесності, прозорості. Ми повністю прозорі, платимо всі податки. Ми підготувалися до того, щоб інвестори заходили, але водночас дуже прискіпливі у відборі.
– Пане Романе, зважаючи на ваш досвід, які поради ви дали б підприємцям, які тільки починають створювати крафтові продукти?
– Перша порада – не робіть “українське віскі”, “український джин”, “українську текілу” чи ще щось. Є сотні українських класних алкогольних напоїв, які можна відродити і, з сучасними технологіями, зробити ще кращими
І ще – робіть якісно і не бійтеся продавати дорого. От і все.
– Чи відчуваєте ви, що вже повернули українцям забуті смаки?
– Думаю, що частково так. Як я вже казав, ми не зупиняємося. Якби було більше ресурсів – ми б запустили величезний завод з виробництва різних напоїв одночасно.Так як у нас обмежені фінансові ресурси, бо нам потрібно і контабас робити, і в щось нове вкладатися, постійно відпрацьовувати різні технології, то рухаємося поступово.
Ми це зробимо, просто потрібен час. На все треба час.
– Скільки нових напоїв плануєте додати до асортименту?
– Є 3-4, які я б уже робив зразу. Це дуже цікаві напої. У їх виробництві є серйозні виклики, але з контабасом теж було непросто, і ми впоралися. Тому думаю, що впораємося і з цими напоями. Більше поки не буду розповідати (усміхається).
– Добре, нехай у вас все вдасться.
Фото надав Роман Пелех.
Довідково:
IPeopleUA ‒ проєкт Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ/IP офіс) про людей, які створюють інтелектуальну власність, і тих, хто допомагає її реєструвати, забезпечувати охорону та захист.
IPeopleUA покликаний розкрити значення та цінність IP через історії українців, а також продемонструвати, як інтелектуальна власність працює в житті: стає помічною у розвитку творчості, формуванні репутації, масштабуванні бізнесу, комерціалізації, у збереженні інтелектуальної спадщини.
Герої проєкту ‒ креатори, винахідники, інноватори, засновники брендів і стартапів, науковці, патентні повірені, IP юристи та інші представники сфери інтелектуальної власності. Кожен із них по-своєму пізнає інтелектуальну власність: через творчість, інноваторство, бізнес, науку, родинну справу, професію.
Якщо у вас є історії, пов’язані з інтелектуальною власністю, якими ви хотіли б поділитися, — напишіть нам.
Читайте також:
Коментарів немає